9 березня 2011 р.

Витинанка

Витинанки (від українського слова — «витинати» — «вирізувати») — вид давнього слов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо. Виготовляється за допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо знарядь. Матеріалом для витинанок є папір (білий або кольоровий), дерево, рослинні заготовки. Використовують витинанки для прикрашання приміщення (хати) — стін, вікон, полиць, коминів, печей. Витинанки застосовують як у побуті, так і перед релігійними чи світськими святами.
Історія витинанки.Традиції витинання на території України віднаходять зокрема у трипільській кераміці. Зустрічаються витинанки у артефактах кочових народів Алтаю, на півночі Європи, Балканах і в слов'ян. Це часто ажурні аплікації зі шкіри і хутра на одязі і предметах домашнього побуту. У VII—XII ст. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів, риб, які наклеювали на вікна. У XIII ст. подібні витинанки були розповсюджені в Персії, згодом у Європі. У XVI ст. з'явилися кустоди — орнаментальні ажурні шкіряні підкладки під канцелярську печатку.Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат, з'являються у середині XIX ст.
Історія витинанки в Україні.Витинанки була невід’ємною частиною українського побуту. По ній можна було читати, що відбувається в селі, хто народився, де весілля, які свята. Вікна були прикрашені паперовими занавісками, майстерно вирізаними господинею будинку.
Витинанка як вид народного декоративно-вжиткового мистецтва своїм горінням сягає в сиву давнину. Ще у V ст. до н. е. кочові народи прикрашали свій побут візерунками зі шкіри, хутра, повсті. Прототипом українських витинанок вважають невеликі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями, так звані кустодії, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток у середині XVI ст. Витяті кустодії на документах виходять із вжитку в другій половині XIX ст. А в середині цього століття в українських селах з'являються народні паперові прикраси, котрі призначались для оздоблення інтер’єру сільської хати: мережками з паперу люди прикрашали горщики для квітів, сволоки та віконні наличники в хатах, рамочки для портретів, картин. У розвитку паперових витинанок певну роль відіграли настінні розписи. На Поділлі паперовий декор співіснував із мальованим, інколи доповнюючи його. Мотиви орнаменту і способи розташування їх у витинанках аналогічні стінним розписам. Селяни віддавали перевагу витинанкам тому, що виготовляти їх легше і швидше ніж розписи, простіше змінити при наступній побілці хати. Виготовляли витинанки навесні перед святами, коли селяни білили і прикрашали житло. Подекуди міняли витинанки й перед Новим роком. На стіну їх наклеювали молоком, аби легко зняти при наступній побілці.
Найдавніші українські витинанки, що дійшли до нас, походять з Прикарпаття і Західного Поділля. Збереженню їх сприяли етнографічні виставки, які в кінці XIX — на початку XX ст. були дуже популярними. Це, зокрема виставки у Тернополі (1887 р.), у Львові (1894 р.). Після них музейні збірки поповнились витинанками. Велика колекція мереживних паперових прикрас початку XX ст. з Бучацького повіту потрапила по Львівського музею українського мистецтва. Популярними були мереживні віконні фіранки, декоративні рушники. Як вишивка і розпис, вони стали невід’ємною частиною оздоблення художньо-поліграфічної продукції, театральних декорацій. Не втратили вони й ужиткового характеру. В нашій області витинанкою займались здебільшого переселенці з Польщі.
На початку XX ст. вивчали техніку виготовлення витинанок в початкових і середніх школах та гуртках. Витинали «фіранки», «рушники», «рамочки», «серветки». Вони відзначалися досконалою технікою, високою орнаментальною культурою, глибокою традиційністю мотивів та гармонійним колоритом. Народні майстри творили витинанки на засадах ритму, симетрії та мережива.
Витинанки діляться на три великі групи — одинарні, складні та комбіновані. Раніше їх розвішували тільки на стінах сільської хати, а згодом вони були і над вікнами, і над дверима, і над портретами.
У 60-70 роки дуже поширеними були фіранки і рушники, виготовлені ножицями. Цією технікою добре володіла В.Й.Яскілка з Підзамочка Бучацького району. Вирізані ножем фіранки С.А.Чайківської з цього ж села вражають ритміко-пластичним ладом композиції і лаконічним декором («зірочки», «кружальця», «ромбики»). Мереживні фіранки Г.Скрипки і Ф.Левчук з Улашківців Чортківського району мали дзеркальну одноосьову структуру.
Невеликі одинарні витинанки Н.Є.Білецькоі з Бучача мають форму квадрата, ромба, розеток з лаконічним геометричним орнаментом. Візеруеки О.Я.Загрійчук з цього ж міста переважно розеткової форми. Витинанки І.К.Яківчик з Пробіжної Чортківського району відзначаються мереживним дугоподібним орнаментом. Орнаменти на витинанках Ю. А.Мізик (с. Підзамочок Бучацького району) мають рослинний, дещо геометризований характер. До її витинанок близькі за художніми особливостями і способом виготовлення орнаментальні стрічки для поличок і великі віконні фіранки Ю.П.Жачко із Пліхова Бережанського району.
С.Я.Батюк із Салівки Чортківського району віддавав перевагу великим розетковим композиціям (діаметром 30 см), витинаючи дивовижні паперові мережива на восьмипроменевому чи 16-променевому рапорті. Використовуючи прості орнаментальні мотиви, народний майстер, досконало володіючи технікою, створював оригінальні композиції, які успішно експонувалися на обласних та республіканських виставках.
У 70-80-их роках на виставках з'являються сюжетні витинанки М.П.Бездільного (м. Бережани), М.В.Ремінецької (м. Тернопіль), Д.Г.Мимрика (с. Великий Говилів Теребовлянського району), М.Н.Бурдяк (с. Біла Чортківського району), Б.О.Стадничука (с. Михвилівка Борщівського району). Заслужений майстер народної творчості України М.П.Бездільний виступив як новатор сюжетних тематичних витинанок. Вони одинарні, виготовлені комбінованою технікою з різнобарвного паперу. мають рельєфну фактуру. Взаємопроникнення художнього витинання і графіки помітне у тематичних композиціях М.В.Ремінецької та Д.Г.Мимрика, в котрих важливу роль відіграють графічно чіткий малюнок, вивірений силует, дзеркальна симетрія і рапорт. У 1990 році на обласній виставці в Тернополі дебютантка Люба Козак із Бариша Бучацького району представила оригінальні об'ємносюжетні витинанки з білого паперу.
М.Н.Бурдяк (с. Ягільниця на Чортківщині), ще в роки війни почала витинати з паперу фіранки на вікна, розетки, сюжетні картинки для себе і для родини. Ці композиції зберігає і досі. Твори її експонуються на шкільних виставках, потрапляють і на вернісажі до Тернополя. У червні 1993 року Марія Бурдик взяла участь у І Всеукраїнському святі «Українські витинанки», що проводилося у Могилеві-Подільському на Вінниччині, де була відзначена дипломом і призом.
Витинанки мають широкі перспективи розвитку і практичного застосовування. Вони можуть служити побутовими прикрасами житла та громадських приміщень, декором для книг та журналів, плакатів, газет і поштових листівок, використовуватися в творчій художній діяльності.
Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики.
Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції. Традиційні витинанки у вигляді сніжинок слугували прикрасами на вікнах на Новий рік.
Витинанки були розповсюджені на Поділлі, Подніпров'ї, Прикарпатті, Подніпров'ї. «Витинанки до окраси хат» описані у творах Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».
У 1980-х роках відомі майстри українських витинанок: Дмитро Мимрик (с. Великий Говилів Тернопільської області), Софія Приймак (с. Петриківка Дніпропетровської області), Любов Процик (Львів), Людмила Лузгіна (Запоріжжя), Галина Хміль (Київ), Андрій Пушкарьов (Дніпропетровськ) та ін. Матеріалом для сучасних витинанок є глина, метал, дерево, тканина, камінь.























4 коментарі:

  1. очень красиво. спасибо за мастерство. успехов!!!

    ВідповістиВидалити
  2. Безподобно! Нет слов! удачи в дальнейшем труде.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую! Але в цьому дописі не мої витинанки, ці для зразку))

      Видалити